18 травня вшановують пам'ять жертв геноциду кримськотатарського народу, а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу. Депортація кримськотатарського населення розпочалася 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. За 2 дні було виселено 180014 осіб. Загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу (болгар, вірмен, німців, греків та ін.) склала 200 тис. осіб. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників. Відразу після перемоги над нацизмом, у 1945 – 1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 демобілізованих з лав Радянської армії кримських татар. Навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. У 1946 році Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, історичну пам’ять про кримську державність та кримських татар було знівельовано. Перебуваючи у складі Російської Федерації, Кримська область залишалася в економічному просторі України. Тож у 1954 році, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом та Україною, Верховною Радою СРСР , відповідно до радянського законодавства, було прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР». Подію приурочили до 300-річчя Переяславської ради. 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав». Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих. З часу проголошення незалежності 1991 року взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. Українська держава визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі суверенної і незалежної України. У березні 2014 року Росія анексувала Крим. Ці її дії визнано незаконними Генеральною Асамблеею ООН. В умовах, коли Україна не може прямо впливати на ситуацію на півострові, до вирішення проблемних питань залучаються міжнародні, громадські та волонтерські організації, які працюють у царині захисту прав людини, аби належним чином забезпечити безпеку кримських татар на півострові.
Бібліотека в мікрорайоні Віта-Литовська працює з 1958 року. Вона єдина в мікрорайоні працює як безкоштовний інформаційно-культурний заклад. Надає бібліотечні та інформаційні послуги. Тут відбуваються камерні літературно-музичні вечори, свята у сімейному колі.
неділя, 17 травня 2020 р.
До Дня пам′яті жертв депортації кримськотатарського народу
18 травня вшановують пам'ять жертв геноциду кримськотатарського народу, а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу. Депортація кримськотатарського населення розпочалася 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. За 2 дні було виселено 180014 осіб. Загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу (болгар, вірмен, німців, греків та ін.) склала 200 тис. осіб. Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників. Відразу після перемоги над нацизмом, у 1945 – 1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 демобілізованих з лав Радянської армії кримських татар. Навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. У 1946 році Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, історичну пам’ять про кримську державність та кримських татар було знівельовано. Перебуваючи у складі Російської Федерації, Кримська область залишалася в економічному просторі України. Тож у 1954 році, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв'язки між Кримом та Україною, Верховною Радою СРСР , відповідно до радянського законодавства, було прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР». Подію приурочили до 300-річчя Переяславської ради. 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав». Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих. З часу проголошення незалежності 1991 року взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. Українська держава визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі суверенної і незалежної України. У березні 2014 року Росія анексувала Крим. Ці її дії визнано незаконними Генеральною Асамблеею ООН. В умовах, коли Україна не може прямо впливати на ситуацію на півострові, до вирішення проблемних питань залучаються міжнародні, громадські та волонтерські організації, які працюють у царині захисту прав людини, аби належним чином забезпечити безпеку кримських татар на півострові.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар